ua en pl ru 
ФОТОРЕПОРТАЖІ

Екскурсія "Романтичними історіями мого міста" від Центру туристичної інформації та послуг. ФОТО

back
Екскурсії завжди асоціюються із розповідями про важливі історичні дати, архітектуру будинків, побут. Та набагато цікавіше слухати історії кохання давніх лучан.

Про те, які цікаві пари були колись у Луцьку, про їх неймовірне кохання та які слова говорили своїм закохані одне одному, розповіли  13 лютого, під час прогулянки «Романтичні історії мого міста» історики Оксана Штанько та Олександр Котис, організованою КП«Центр туристичної iнформацiї та послуг» м. Луцьк, - повідомила журналістка Мар′яна Метельська на інформаційному порталі Волиньінфо.

Екскурсію розпочали від замку Любарта. Ця будівля була очевидцем не однієї історії кохання. Одна із таких історій оповідає про кохання Софії Вітовтівни та Василія Дмитровича, московського князя. У ті часи віддавати дочку князя за коханого було рідкістю, адже здебільшого шлюби укладались за домовленостями батьків для певної вигоди державі чи місту.

Наступна історія про Магдалину та Степана Тализіних. Степан був першим комендантом Луцька. Померла дівчина у 1795 році у віці 19 років. Чоловік її дуже любив, тому збудував величну гробницю. Захоронена Магдалина була у підземеллі костелу святих Петра та Павла

Наступним пунктом стала вулиця Драгоманова, де колись у будинку під номером 21 був гральний дім. Місцеві жартома називали його «Пеклом». Тут розташовувався також публічний дім, де кохання можна було купити. Отож, як відзначив Олександр Котис, історії кохання не завжди романтичні.

Далі екскурсія продовжилась на площі Ринок. Колись тут стояла ратуша та ганебний стовп. Оксана розповіла про те, як ставилися до перелюбу у середньовічному Луцьку.

Тут, на цій площі, закінчилась трагічно історія незаконного кохання. Ганна Войтехова була нещасливою в шлюбі, тож почала таємно зустрічатися зі Станiславом Хрустелем. Про їхні таємні стрічання стало відомо. Перелюб у той час карався жорстоко – обох присудили до страти. Ганні відтяли голову, а Станіслав виявився хитрішим. Чоловік заплатив кату, тож той вдав ніби промахнувся і лишив лише шрам на шиї засудженого. За тодішніми законами, якщо кат промахувався, це вважалось Божим провидінням і він більше не мав права на виконання вироку. Отож, Станіслав згубив жінку, а сам лишився живим.

Ще одна історія – Матиса Iриновича Кравця та Раїни. Дівчина продавала чобітки, а хлопець все соромився із нею познайомитися, поки це не побачив батько Раїни. Він познайомим їх. Одружилися закохані у 1564 році, за три дні до того, як Матис став цехмістром кравецько-кушнірської організації луцьких міщан.

Відразу ж тут на площі стоїть давня аптека-музей. Тож присутнім на екскурсії розповіли історію аптекаря Яна Гепнера та його дружини пані Гепнерової. Одного разу до аптекаря послала одна пані своїх слуг за ліками від голови. Він дав їй просто якесь коріння, яке не допомогло. Вона відіслала слуг назад. Пані Гепнерова пропонувала їм грошей, аби вони тільки не скаржилися на чоловіка.

Далі екскурсія продовжилася у кварталі, де колись жила вірменська громада, поблизу вірменської церкви. Тепер тут житловий будинок. Оксана розповіла про Федора Мурадиновича, вірменина та його служницю-кухарку Анну. Федір був розлученим. Викупив із татарського полону Анну, згодом вона стала його коханкою. Після смерті Анни став жити із її дочкою. У громаді його засуджували і навіть заборонили ходити до церкви. Чоловік змушений був ходити до сусіднього храму св. Якова. Від цього кохання народився хлопчик. Назвали його Андрієм. Федір визнав його офіційно своїм сином, а з матір’ю його так і не вспів взяти шлюб – помер. Все майно залишив цій дитині. Однак інші спадкоємці оскаржували це рішення. Справа затягнулася. Чим вона закінчилась – невідомо.

Серед зразкових пар давнього Луцька можна назвати Яна Томковича та Марту Іванисівну. Про їхнє кохання ходили справжні легенди. А жінки ставили за приклад цей шлюб своїм чоловікам – хотіли такого ж ставлення як до Марти Іванисівни.

Також на екскурсії розповіли про ласкаві слова. Із документів відомо, що на означення коханої дівчини, майбутньої дружини вживали слово «облюбениця», чоловіка ж називали «облюбениць». Екскурсоводи показали малюнок 17 ст., де зображене побачення закоханої пари. Біля них видно напис польською мовою, що означає «моє серденько».

На екскурсію завітав також старожил Володимир. Чоловік настільки обізнаний в історії рідного міста, що із захопленням навіть розповідав екскурсоводам про свої власні спогади.

Під час екскурсії Олександр та Оксана ставили питання, переможцям вручили валентинки. А на завершення екскурсії Олександр Хмільовський порадував усіх музичним дарунком.

Print 

Написати відгук
Ім'я:
Коментар:
Введіть код: