ua en pl ru 
НОВИНИ
Про історію Лучеська — від міщанки Оксині

Про історію Лучеська — від міщанки Оксині

Нещодавно відбулася чергова авторська екскурсія Оксани ШТАНЬКО, цього разу... романтична. Вона працює керівником комунального підприємства «Центр туристичної інформації та послуг», а як екскурсовод відома образом Оксині. Хто ця Оксиня і чому Оксана перевтілюється у неї під час своїх екскурсій? Де бере теми? Що цікавить нинішнього туриста у древньому Лучеську? Про це — наша розмова.

— Першим вашим кроком до авторських екскурсій став образ міщанки Оксині? Як він народився, як втілювався, чому він, звідки таке ім’я взято? Чим близька вам епоха середньовічного Луцька — як людині і як історикині?

— Авторська екскурсія «Прогулянка містом його королівської милості Луцьком з міщанкою Оксинею» — то мій перший авторський проект як менеджерки з туризму в Центрі туристичної інформації та послуг. Хоча, відповім чесно, ідея цієї екскурсії належить не зовсім мені. Справа у тому, що початок моєї роботи у колективі Центру припав на осінь 2015 року. Наталія Бунда — тодішня очільниця Управління туризму і промоції Луцької міської ради, під час першої розмови запитала, чим цікавлюся і чим у доброму сенсі слова можу прислужитися місту. А що за декілька місяців до співбесіди я захистила кандидатську дисертацію на тему «Луцький маґістрат ХVI— першої половини ХVII століття», то розповіла про свої дослідницькі зацікавлення ранньомодерним Луцьком. Коли ж постало питання про нову цікаву екскурсію на відкриття туристичного сезону-2016 і пролунала пропозиція спробувати себе у ролі міщанки улюбленого історичного періоду з луцької минувшини, — радо погодилася. Моє завдання полягало у втіленні образу дівчини-лучанки із першої половини ХVII століття. Стараннями талановитої дизайнерки Богдани Бочкай і кравчині Ніни Сливи було створено і пошите красиве вбрання — плаття у стилі міщанської моди раннього Нового часу з витриманою колористикою і прикрасами. У часі написання дисертації у київському та львівському історичному архівах мені пощастило перечитати низку документів з історії Луцька ХVI— першої половини XVII століття. Тож сама собі дивувалася, наскільки цікавим і неодноманітним було повсякденне життя лучан чотирьохсотлітньої давнини.

Ім’я «Оксиня», до слова, також зустрічається у міських та ґродських актах зазначеного періоду. Оксана — то таке собі осучаснення цього старосвітського імені. Далі визначила маршрут, підібрала на кожну із локацій відповідну історію. Щастя, що і нині маємо пам’ятки міської архітектури, які походять із часу ХVI—XVII столітть чи на той момент у Луцьку вже існували. Розповідати про них, а також луцьких міщан і міщанок, визначні дати епохи ранньомодерну в історії Луцька вирішила із застосуванням близьких серцю слів староукраїнською мовою.

У ході підготовки екскурсії подумалося, що добре було б передати частину «живої» історії Луцька крізь призму ще більшої театралізації. У 2016 році виповнювалося 400 років від моменту закладання наріжного каменю величного костелу святих апостолів Петра і Павла. У наступному, 2017-му, відзначали ідентичну річницю фундації Луцького братства. Захотілося обіграти ці дати. Написала текст бесіди двох урядників магістрату, які зустрілися посеред площі Ринок у Луцьку і теревенили про буденні справи міста, у тому числі — будівництво римо-католицького костелу і прийдешнє створення Хрестовоздвиженської православної конфратернії. Втілити образи бурмистрів і пересічних міщан ХVII століття допомогли молоді й талановиті вихованці Світлани Органісти із театру-студії «Коло Лесі».

Працювала натхненно і з величезним задоволенням, адже випав шанс показати сучасним лучанам велич їхньої історії: з привілеями на самоврядування, європейськими традиціями міської магдебургії, Ринковою площею, славетними бурмистрами і райцями, мультикультурністю, спільним вирішенням справ зборами міщан-поспільства, привселюдними стратами тощо. Ми звикли чути про це в інших містах, на кшталт Праги чи Кракова. Луцьк, у зазначеному плані, їм зовсім не поступався.

«МІСТО — ЯК ЛЮДИНА. ЙОГО ПОТРІБНО ЛЮБИТИ»

— Фах історика — допомагає чи заважає на вашій нинішній посаді? Ви ще працюєте в університеті також?

— Допомагає, звісно. Історична освіта — це взагалі дуже круто! Насправді пишаюся тим, що я — історикиня. Коли після закінчення університету працювала вчителькою у рідній школі, учні так і казали — «історичка». Для мене це було потішно, адже то ніяк не обзивання, а навпаки — певне визнання.

Сьогодні, попри те, що очолюю комунальне підприємство «Центр туристичної інформації та послуг» і часу на все не завжди вистачає, не припиняю практики написання і проведення екскурсій. Мені це дуже імпонує. Так гарно бачити сповнені ентузіазму і радості обличчя екскурсантів, коли причиняєш їм завісу луцької минувшини...

Щодо університету — так, маю велику честь ділитися знаннями із студентами — інтелектуальним майбутнім України. Один із основних курсів, що його нині викладаю, це «Історія і культура України» англійською. Працюю із студентами-іноземцями. У різні роки викладала «Культурний туризм», «Охорону всесвітньої культурної і природної спадщини», «Музейний менеджмент і маркетинг», «Книгознавство та історію книги». Усіх своїх студентів ближче до іспиту чи заліку завше веду на екскурсію Луцьком. Вважаю це своєрідним обов’язком.

— Ваше бачення: що треба робити, показувати, розказувати, аби до Луцька їхали так само, як, наприклад, до Ужгорода?

— Місто — як людина. Його потрібно любити. Любов кожного із лучан — то і є запорука успіху, зростання туристичних потоків, фінансових надходжень від означеної сфери. А показувати і розповідати нам дійсно є що і про що. Відверто не розумію і обурююся, коли чую, мовляв, тут нема чого робити більше одного дня і Луцьк — то хіба замок? Цілковита неправда, яка свідчить про обмеженість і необізнаність людей, які так надумано кажуть. Адже, окрім захопливих екскурсій, цікавих пропозицій часопроведення на кожну пору року, маємо низку унікальних, далеко не нудних, а глибоко концептуальних музеїв. Як-от Художній музей, Музей Волинської ікони, Музей історії Луцького братства, Музей сучасного українського мистецтва Корсаків тощо. Хочете слухати про геніальну Лесю Українку — вам також до Луцька! Музей Лесі Українки на базі Східноєвропейського національного університету і «Лесина вітальня» припровадять у дивовижний світ Луцька часів дитинства малої поетки.

«СУЧАСНІ ЛЮДИ ХОЧУТЬ ЗНАТИ БІЛЬШЕ»

— Авторські екскурсії — чи є такі в інших містах? Як теми придумуєте, власне? Це ж не просто назва, зміст має бути інший.

— Відповім, що схожі екскурсії відшукати можна, а от таких самих точно не знайдете. Поясню, що маю на увазі. Нічні екскурсії є у багатьох містах, але щоб називалася «Гасіть вогні»: вечірні історії Старого Луцька», як казала моя прабабуся, — «ніґдe». Хочеться робити щось нове, фірмове і питомо «луцьке». Так і вийшло зі згаданим туром. Фішка його полягає у тому, що весь маршрут повниться оповідками з вечірнього і нічного життя лучан. А фразу із назви екскурсії застосовували міські урядники, обходячи підвладну їм частину магдебурзького Луцька і стукаючи у віконниці-шибки міщан задля запобігання пожеж у ХVІ— XVII століттях. Ідентична концепція лежить в основі авторської екскурсії «Весняні історії Старого Луцька». Говоримо про весни різних епох і років та речі, що навесні у місті діялися. Тішуся, що нині у нашому Центрі можемо запропонувати тур «Чи є в Луцьку білоглова: луцьке жіноцтво крізь призму епох». Особливо вона приваблива тим, хто цікавиться питаннями ґендеру. Адже розповідаємо про сенаторку Олену Левчанівську, принцесу Сіаму, народжену в Луцьку, — Катерину Десницьку, благодійницю Юзефу Поляновську, жіноцтво родини Косачів — Лесю Українку, Олену Пчілку, Ольгу Косач-Кривинюк. А найцінніше — малознану жінку-білоглову Ганну Борзобагату-Красенську, через яку в Луцьку року Божого 1575 з’явився перший відомий в українських землях сатиричний вірш побутового характеру — «Пашквіль». Недаремно застосовую множину щодо людей, компетентних у проведенні екскурсій. Адже своїми авторськими надбаннями радо ділюся із працівницями Центру — двома дівчатами-красунями і фаховими екскурсоводинями — Анастасією Клушиною і Оксаною Мельничук.

Особливо трепетною і ніжною за змістом є романтично-гастрономічна екскурсія «Моє серденько». Тут ідеться про бурхливі історії кохання луцьких міщан, подружні зради і кари за них, ласкаві звертання до коханих і рідних людей чотирьохсотлітньої давнини. Наприкінці туру запрошуємо екскурсантів до атмосферної кав’ярні «Старе місто» посеред Ринкової площі, де лучани і гості міста мають змогу спожити ексклюзивний луцький десерт «Моє серденько».

Історія цього смаколика вкрай цікава. Далекого 1662 року луцький підписок, який в часі канцелярської служби сумував за коханою, намалював на аркушах ґродської книги побачення з нею. Біля голови «облюбениці» парубок залишив напис «moie serdenko». Це і надихнуло на створення десерту. Солодкий частунок, до слова, виготовляють із тих інгредієнтів, що вони були поширені на Волині у ХV—XVII століттях.

— Чи цікаві і чим цікаві — авторські екскурсії людям?

— Маю сподівання, що так, пані Наталю. На це, принаймні, вказують зацікавленість в очах екскурсантів і слова вдячності, прохання провести таку ж екскурсію для рідні з інших міст, країн, друзів, колег. Гадаю, авторські екскурсії — це свіжий подих в екскурсійній сфері кожного міста, кожної туристичної дестинації. З власного досвіду можу сказати, що сучасні люди хочуть знати більше. Не просто і не тільки, наприклад, що то за храм і коли його побудували. Вони воліють чути про деталі епохи, особливості життя тогочасних міських мешканців, цікаві факти і легенди. Авторські тематичні екскурсії цікаві тим, що свідомо й цілеспрямовано заповнюють одну змістовну нішу, заглиблюють екскурсантів у атмосферу певної події, процесу, життя визначеної персоналії. Тому, думаю, вони справді цікаві й потрібні.

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк

Print 

Написати відгук
Ім'я:
Коментар:
Введіть код: