ua en pl ru 
НОВИНИ
П'ять неймовірних фактів про Луцьк, які вас здивують!

П'ять неймовірних фактів про Луцьк, які вас здивують!

Луцьк ‒ старовинне місто з багатолітньою, насиченою подіями історією. Від моменту першої документальної згадки минуло більше 900 літ, а отже древній Лучеськ має чим подивувати місцевих мешканців і ласкавих гостей.

Аби це твердження було переконливим й підставовим, Центр туристичної інформації та послуг підготував для вас Топ-5 фактів про Луцьк, які, сподіваємося, здивують, потішать і поселять у душах відчуття трепетної гордости за рідне місто!

Факт 1. Перший сатиричний вірш на українських теренах походить з Луцька

Діялося навесні 1575 року. Місто Луцьке святкувало Івана Богослова – престольний празник замкового храму. Чи не найбільше тішився з того владика Іван Борзобагатий. Колишній луцький війт, одіозний купець, а тепер – знаний духівник на честь свята організував пишну гостину. Поскликав усе поважне міщанство. Були з-посеред них і брати Жоравницькі Олександр та Ян.

Луцький ключник Олександр був зятем владики Борзобагатого. Священикова доня – Ганна, вже не вперше в шлюбі, жінка відома в шляхетських колах як ще та любителька чоловіцької уваги, прийшла на гостину із своїм поважним чоловіком. Пані ключникова претензійно оглядала гостей і раптом побачила своячку. Дружина молодшого чоловікового брата – Олена Копоть, вочевидь, ніколи не подобалася родичці. Дратували Ганну краса, витонченість манер та гострий розум Коптівни. Єдине, чим можна було докорити жінці була бідність. Одначе Олена володіла куди більшим скарбом – жіночою достойністю.

Шляхтянка і заможна селянка ХVI століття.

Реконструкція Сергія Шаменкова

Особливим тактом Борзобагатянка-війтівна не вирізнялась і за трапезою болісним словом привселюдно ущипнула Янову дружину. Докір мав висміювальний характер. Добре вихована, учтива Олена тоді нічого не відповіла.

Уже вдома, разом з чоловіком, вона надумала як відплатити своячці за ганебну образу. Подружжя вирішило написати віршовану оповідку. Сатиричну й дотепну – пашквіль. І так, аби в тому вірші описати всі негативні риси родички. Жоравницьким це вдалося, бо вже зранку наступного дня на брамі Вʼїзної вежі замку, на Ринку й на Глушецькій брамі Луцька виднілася сатирична цидулка:

Хто йдеш мимо, стань годину,

Прочитай сюю новину.

Чи є в Луцьку білоглова,

Як та пані ключникова?

Хоча й вік подойшлий має,

А розпусти не встидає;

Убираєтся в форботи,

Леч не дбає про чесноти.

Нащо модли єй, офіри?

Аби були каваліри!

Лиш малженок ідет з двора –

Внет тут молодиків чвора!

З ними учти і беседи –

Не вертайся, мужу, теди!

Ой ти, мужу необачний!

Зроби жоні бенкет смачний:

Змаж ю лоєм з дхлого хорта,

Ачей, зженеш з шкури чорта.

Смаруй києм над статечность,

Нех забуде про вшетечность!

І люди-поспільство ставали-зупинялися! Читали й гучно сміялися над пані ключниковою. Одначе вістка невдовзі дійшла й до неї. Розгнівана Борзобагатянка не йнялася од люті. Закликала родичів до ґродського суду. Там справу і розглядали.

Урешті, образу честі шляхтянки залагодили через полюбовне й привселюдне вибачення словами: «Милостивий пане ключнику і милостивая пані ключниковая. Що єсмо написали і в брами в Луцьку на розних місцях прибити веліли пашквілюс, або цидулу образливую добрий слави вашої милости... Сердечно того жалкуємо і покорне просимо, аби то ваша милость християнським обичаєм одпустити тим речила».

Справу таким чином було залагоджено. Одначе той випадок став невипадковим: на Волині, в Луцьку з’явився перший відомий віршований сатиричний твір.

Волинські шляхтичі ХVI століття. Реконструкція Сергія Шаменкова

Факт 2. Пити могорич у Луцьку ХVII століття було професією :)

Доволі часто посеред колег-друзів після завершення важливої справи існує добра традиція – гарно поїсти й випити чогось хмільного. Коротко і лаконічно це дійство нині прийнято означувати «могоричем». Цікаво, що така традиція побутувала на Волині ще майже чотириста років тому. Існував навіть спеціальний міський уряд (посада) – могоричників.

Серед обов’язків цих поважних панів була присутність при торговельних операціях, пов’язаних із купівлею та продажем свійських тварин, коней здебільшого. Завдання полягало у детальному огляді тієї чи іншої тварини, засвідчення відсутності всіляких ґанджів, належний стан її здоров’я. Після залагодження справи, могоричників відводили до одного з місцевих шинків, де ті «їли і пили», отримуючи таким чином платню за свої урядницькі послуги.

Та навіть у цій ідеальній роботі траплялися казуси. Якби новий власник вже вдома запримітив за купленим конем яку ваду, то скаржитися мав не тільки і не стільки на попереднього господаря шкапи, а на неуважних могоричників.

Подібна ситуація трапилася у воєводському Луцькові у вересні 1638 року. До ратуші «за правдою» прийшов боярин з Княгигина Андрій Лимановський, позиваючи на лучанина Назара Кравця. Чоловік звинуватив свого контрагента, що той продав йому кульгавого коня за цілих сорок польських злотих. Міські урядники Роман Левонович, Василь Шилневич, Ян Матвієвич та Максим Соколениця першим ділом покликали до свідчень могоричників – Івана Кравця з Милович, Войцеха Шапника і Яцька з Бокова.

Перший із них зазначав, що жодної кульгавости не бачив. Другий засвідчив, що на могоричеві у шинкарки Папірнички був і бачив, що кінь «некрадений, неносатий і недихавичний (не хворів на астму)».А от певну кульгавість і сліпоту він таки запримітив.

Третій свідок наполягав на доброму здоров’ї тварини. Вердикт міського уряду не змусив на себе чекати і був досить неочікуваним. У документі зазначалося: кінь при купівлі-продажу був здоровий, а кульгавим став уже у нового пана. Тож тварина, за рішенням урядників, повинна була залишитись у позивача.

Адріан ван Остаде. Селянський танець у таверні, 1659 рік

Факт 3. Український гетьман Іван Виговський був канцеляристом Луцького замку

З шкільного курсу історії знаємо про послідовника і писаря Богдана-Зиновія ХмельницькогоІвана, Остафієвого сина, Виговського. А от про те, що до політичної кар’єри у Війську Запорозькому молодий гетьман служив писарем-кориґувальником у ґродському суді Луцька (інстанція розглядала судові справи шляхтичів й розташовувалася на подвірʼї Вишнього замку) відомо не кожному. Серед щоденних завдань канцеляриста була перевірка судових актів і виділення у них ключових аспектів для спрощення роботи судових урядників при подальшому розгляді тої чи іншої справи.

 

Гетьман Іван Виговський на портреті невідомого художника ХІХ століття

Ба більше ‒ Іван Виговський був братчиком Луцького Хрестовоздвиженського братства, відстоював права конфратернії у судових суперечках як їхній правник-адвокат.

 

Підпис Івана Виговського

Відтак можемо сміливо стверджувати: український гетьман ходив тими ж стежками у величному Луцькому замку й Старому місті, що і ми, сучасні міські мешканці!

Факт 4. У Луцьку народилася принцеса Таїланду Катерина Десницька

27 квітня 1886 року в повітовому Луцьку народилося миле дівчатко, якому в майбутньому судилося стати принцесою Сіаму. Катерина Десницька зʼявилася на світ у родині окружного судді Івана Степановича та його дружини Марії Михайлівни. Після передчасної смерті голови сімʼї вдова Десницького разом із сімома дітьми переїхала до Києва. Там Катерина здобула освіту, навчаючись у Фундуклеївській гімназії. Утративши матір, взимку 1904 року, Катерина вирушила до брата у Санкт-Петербург. Там дівчина оселилася у хресної і почала відвідувати курси медсестер у шпиталі імператриці Єлизавети Федорівни на Фонтанці. Невдовзі знання, отримані на шпитальному навчанні знадобилися, адже Катерина пішла на фронт під час Російсько-японської війни. До Петербурга дівчина повернулася із трьома нагородами. У тому числі ‒ Георгіївським хрестом за мужність.

 

Катерина Десницька у віці 14 років

На одному із світських заходів лучанка познайомилася із симпатичним гусаром Георгіївського полку. Ним виявився принц Сіаму Чакрабонсґе. Є, утім, припущення, що пара запізналася ще до війни, а бойові дії були певною перевіркою стосунків. Почуття схиляли пару до одруження, яке відбулося у Стамбулі в грецькій церкві Святої Трійці. Молоду дружину сина, утім, не прийняв батько Чакрабонсґе ‒ король Рама V.

Принцеса На Пхітсанулок із чоловіком і сином

Ситуацію не змінило і народження королівського онука Чули в 1908 році. Принцесу родом із Луцька по смерті монарха визнав новопомазаний король Рама VI. Жінка отримала імʼя На Пхітсанулок. Новий правитель був бездітним. Чакрабон став спадкоємцем престолу. Щастя подружжя тривало доки чоловік не зволів одружитися вдруге. Молодою обраницею стала його племінниця Чаваліт. Катерина, не стерпівши зради, вимагала розірвання шлюбу. Розлучившись з Чакрабонсґе, лучанка невдовзі вдруге вийшла заміж за американця Ґарі Клінтона. Свій земний шлях таїландська принцеса родом із Луцька закінчила у передмісті Парижу в 1960 році.

Факт 5. Свій перший вірш Леся Українка написала у Луцьку

Камʼяниця із бічними контрфорсами, будована на межі Окольного замку і власне міста наприкінці ХVIII століття, що розташована біля костелу святих апостолів Петра і Павла, була помешканням геніальної родини Косачів у другому періоді їхнього перебування у Луцьку. Служебника російської урядової системи Петра Антоновича Косача перевели зі Звягеля (нині – Новоград Волинський) до Луцька у 1878 році. Ймовірно – це було пониження по службі через його проукраїнські позиції.

Леся Українка у волинському строї, 1878–1879 роки

Разом з мировим посередником Луцько-Дубенського зʼїзду, до колись потужного воєводського центру, а в часі описуваних подій – периферійного повітового містечка, переїхала і його дружина з дітьми. Ольга Петрівна Драгоманова-Косач (Олена Пчілка) була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок», збирала волинський фольклор. Маленька Леся разом із своїм братом Михайликом гралися під мурами Луцького замку. Першою оселею для сімʼї упродовж 1879–1881 роках слугували келії давнього єзуїтського колеґіуму. Другий період життя в Луцьку Косачі провели в будинку, що про нього мовимо. Про це свідчить і меморіальна табличка на його стіні.

Натхненна таємничою історією луцької старівки, Леся започатковує у своїй сімʼї імпровізований театр. Сценою акторам-аматорам слугував прадавній Луцький замок. Ба більше! На одній із замкових цеглин і нині можемо відшукати автограф молодшої Лесиної сестрички – Ольги Косач. Памʼятний запис на мурі фортеці дівчина зробила у 1891 році. Саме для цієї сестрички, що її рідні називали «Лілеєю золотопроменистою», Леся пише книгу «Історія східних народів». У Луцьку зʼявляється перша Лесина поезія – вірш «Надія»:

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

Тут, у Лучеську, Лесю спіткало і прогресування хвороби – туберкульозу кісток. На Водохреще талановита дівчинка ходила до Стиру, подивитися як на Волині святять воду. Її не вельми цупкі чобітки промокли від води, що виринула з-під льоду, давши фатальний поштовх недузі…

Сьогодні іменем геніальної доньки українського народу названа головна пішохідна вулиця Луцька, національний університет також носить її імʼя. Головний майдан міста увінчаний памʼятником Лесі Українці.

Текст: Оксана ШТАНЬКО (Центр туристичної інформації та послуг)

Print 

Написати відгук
Ім'я:
Коментар:
Введіть код: